Він їх любив… Хоча вони сприймали

Він їх любив… Хоча вони сприймали
За слабкість доброту Царя царів.
Він годував, цього вони й шукали…
Хоча Він дати вищого волів!

Тіснили, вимагали, скористали…
А Він жалів, як згублених овець.
Позаздрили й зубами скреготали,
А Він любив, як полюбив Отець!

Він їх зціляв, хоч згодом розіп’яли,
Що в серці кожного, дивився Божий Син.
Він плакав не тому, що ображали,
Хоч знав, що муки чашу вип’є Сам, один…

Хотів зібрати, як пташок, під крила,
Та не впізнали в Назарянині Царя.
Його любов життя вічне відкрила,
А вони вибрали Вараввине життя.

Він їм служив і, в знак омивши ноги,
На ділі доказ дав Свого буття.
Омив і тому, кому зрадницькі дороги,
Були рідніші, ніж стежини каяття.

Хліб розламав, віддавши все до крихти,
Спокуту в пам’яті лишав й до наших днів.
Віддав Себе, щоб знали, куди бігти,
Прийняти кожного нужденного хотів.

Кров як вино, вино як кров, відчуйте,
Його рука піднесла келих той!
Там вся любов до людства, тож цінуйте.
Спогляньте, що вчинив для нас Герой!

Немає більшого із подвигів на світі,
Як лиш за друзів душу покладеш!
А Він поклав за грішний світ, та в заповіті
Інструкції з життя Його знайдеш…

А там усе, й не лише час вітання,
Коли стелили пальмові вітки…
Там втома, піт як кров, розчарування,
Там миють руки ті, що слухали плітки.

Там муки на хресті та ще самотність,
Закрите небо… Вже не дивиться Отець.
Страждає важко Син… натомість,
Щоб не страждали ми, творінь Його вінець.

Звершилось! Дух віддав, і знову…
Живий Господь дарує всім життя!
Тож вклонимось Йому – святу обнову
Його ЛЮБОВІ пронесемо в Майбуття!