Дім – така рідна хата…
Приймають тебе там таким, як ти є.
Дім – там можуть пізнати
За сміхом поранене серце твоє.
Дім – там мамині руки,
Вони нагодують, зігріють, вдягнуть.
Дім – вітання й розлуки…
Ще доки ти вдома, не можеш й збагнуть…
Ще доки ти там, то не знаєш, як гірко
Буває згадати, що все вже пройшло…
Що вже не почуєш, як скрипнула хвіртка,
Що вже не побачиш, як двір замело.
І вже не торкнешся стін рідних до болю.
В маленьке вікно не загляне весна…
Стояли, сміялись щасливі з тобою,
Паркан для нас був мов Китайська Стіна.
Дитячі малюнки… о, крейда скінчилась,
А вулиця, «класики», гори піску.
І я не змінилась, а може, й змінилась,
Та серце радіє від яблунь в садку.
Де рідна домівка – в душі це назавжди,
Куди б нас дороги життя не вели.
Скарбничку зі спогадів милих зібравши,
Давай збережем їх, де б ми не жили.