У віддзеркаленні – Твоє я бачу світло!
Я чую шепіт слів Твоїх давно…
Коли в красі любові моє серце квітло,
Коли бурхливе море понесло.
Ти – незбагненна розумом вершина,
Ти – ідеал, вклоняюсь в тишині.
А я людина, просто лиш людина,
Яку Ти підкріпляєш й уві сні.
Коли заснула, плину паралельно…
Світів Твоїх незнана благодать
Не дасть поранитись моїй душі смертельно
І не покине човен, щоб спасіння дать.
Пройду плеяду хвиль, дев’яті вали,
Стовпи і клекіт, рев і буревій…
Без Тебе не одні крушінь зазнали,
З Тобою не одні – в Країні мрій!
Не полишай, не дай мені зверх сили,
Хоч в Тобі вихід є із безнадії дна.
Молили, не одні Тебе молили,
Та переміг лукавий сатана…
Біжу, спішу, шукаю скрізь очима.
Твоя відсутність в центрі – це вже дно.
Я не бажаю бути під дверима…
Я прагну лиш, щоб були МИ – ОДНО!