Тихі кроки… На стежці опале листя,
А в серденьку мрійлива посмішка сяє.
Все минає, минає, минає, минає…
І звичайно… і я тут прийдешняя гістя.
Так приємно зібрати кошик істин,
Не проґавить, не кинувши жодної.
Не злякавшись зими холодної,
Гарно скласти вражаючий іспит.
Чи початок оце, чи кінець, я не знаю.
Вірю буде багато попереду кроків,
Ще багато істин, багато уроків
Дасть Життя по дорозі, а поки – вивчаю.
Я радію, що йду по стежині надійній,
Там для блага душі вже прокладені стіни,
Там зарання вже програні ворогом війни,
Поряд завжди струмочок Любові спокійний.
Я щаслива, мій Пастир навчає добрий
Знати голос Його, розпізнавши хижі.
Не лякатись ні смути, ні твердої крижі.
Брати приклад із Нього, бо Він є хоробрий!
Він – то чесність, емпатія, ласка, довіра,
Це надійність без користі й натяку злого.
Йому досить лиш серця назавжди мойого.
Йому досить і того, що завжди з Ним щира…
Тихі кроки… На стежці опале листя,
Час летить, все минає, минає, минає…
Моє серце щасливе в Його руках сяє.
Я крокую до Неба, я тут просто гістя.