Прийшов вбивати кат, прийшов вбивати,
Спаплюжив землю, дім. Скривджена мати.
Стогнало небо й вітер, і сивіли скроні…
Та скільки ж не греби – пусті долоні.
Неслася по землі смертей лавина,
А він все звітував, мов: «Я – людина».
Ти не людина, звіре, а лиш – подоба,
Заполонила все в тобі хвороба.
Та й звірі на таке в житті не годні,
Хай навіть горді, хижі та ще й голодні.
Своє дитя не вб’є сяка тварина.
Дітей землі жере оця «людина».
Та ріки крові тої кричать до Бога:
«Той, Хто над всім стоїть, дай перемогу.
Першопричиною хай буде МАТИ,
Життя дала синам, не дай забрати!
Хай буде знову мир, земля спочине…»
Та не забуде вже про це людина.
Назавжди в тій землі краплини крові,
Хай би й віки пройшли в святій любові.