Тихому шелесту вітру я розповім

Тихому шелесту вітру, що поміж гілок,
Я розповім незабарвлені рими думок.
Він не повірить? Та це й неважливо мені,
Тінями тихо киває нехай по стіні.

Там, де маленьке ще досі дівча вироста,
Пісня лилася з-за поля сумна й непроста.
Що їй, дитині, відомо про біль і війну?
Просто чому її погляд «гойдає» стіну?

Вітер хай грає і далі гілками дерев,
Суму і болю людського ж він не забере.
Просто хотіла сказати йому, що болить,
Просто повірила вітру на деяку мить.

Гілками голими стукає вітер в вікно:
«Миле дівча, мені геть не було все одно.
Чути мене будеш завжди в перебігу хвиль,
Я ж пролечу ще багато нескорених миль!»

Танули тихо у хвилях і сум і печаль,
Вітер відносив тривоги і розпач у даль.
Дівчинка виросте ще, та й в глибокому сні
Чутиме стукіт гілок по своєму вікні.