Знаєте, є дещо справжнє – обійми Бога!
Там ми без масок від себе самих.
І знову і знову приводить до Нього дорога
Нас, тих, хто за часом біжить, – святих.
Облиште, ми тут прийдешні гості,
Ми квапимось в небо, ось там дивина!
Тим часом невпинно кидаємо кості –
Кому з нас дістанеться риза одна?
О ні, то солдати, не ми відібрали,
Не ми так бажаємо щось від Христа!
Не ми розіп’яли, ні, ми не знали,
Що Йому болить, коли ділим місця чи міста!
І щоб не шукали, блукали, бажали,
Вивчали чи й ділом дійшли до чудес,
В обіймах Ісуса про все забували,
Втомившись в дорозі до світлих небес.
Він знає. приймає і так обіймає!
Я хочу відчути назавжди ту мить,
Коли все минає і ніби зникає
І більше нічого в душі не болить.
Як добре! Спасибі, що Ти – безлімітний,
Що знаєш нутро, що потрібно мені.
Наповнюєш світлом, і мрії тендітні
Стають океаном, де скарби на дні.
І скільки б підробок не існувало,
Є справжні обійми Ісуса Христа!
Всі болі планети вони обійняли,
Тобі та мені позціляли серця.