Так багато красивих людей… і красивих насправді душею.
Неможливо, й закривши очей, не повірити в те,
Що вуаль плотяна прикриває нетлінне й святе.
Та вона ж колись зніметься разом з земною межею,
Коли тіло покине душа і до Нього піде.
Непотрібні прикраси, коли ти є обраний Богом.
Тому, Хто покохав, неважливі землі міражі.
Напускати хоробрість і пиху, свавілля, мов гострі ножі,
І вражати людей? Відокремити себе від Того,
Хто дарує і владу, і рай, й ніжно каже: «Держи».
Люди часто кумедні в бажанні до величі цілі,
Що як ніби дурман й окриляє, й кайдани одразу кує.
Навіть світ захопи, ти є той, хто насправді ти є.
Він ціну твою визначив Сам, доказавши на ділі,
Дав пробити залізному спису серденько безцінне Своє.
Що відомо нам справді про цінність земної людини?
Лише хто полюбив, розуміє насправді її.
Під гріховним багном Він розгледів: «Ось друзі мої».
Бачив все і любов’ю палав, як матуся малої дитини.
Назавжди тих прийняв, хто повірив, й назвав їх: «Свої».