Під тінню крил Твоїх я можу відпочити,
Набратися наснаги для буття,
Сховатися від всіх, щоб й далі всіх любити,
Щоб не внести пустелю у своє життя.
Мов та земля, що без дощу не родить,
Без Твоїх сил – ми немічні й пусті,
Сліпий сліпого кругом ями водить,
Туди попадали вже й «зрячі», і «святі».
Тому в тиші шукаю я єднання
З Творцем світів, що знає кожен крок,
Що направляв мене без дорікання,
Що розтлумачив не один урок.
Він бачить корінь, а ми бачим віти,
Він бачить дно, а ми поверхню хвиль.
Коли цвіли, Він відав – пустоцвіти,
Вівцю шукав, не рахувавши миль.
Щоб так любити, як Отець мій любить,
Щоб бачити фундамент, а не дах,
Щоб цінувати те, що Він не згубить,
Припав до ніг Його душі моєї птах.
Світ, марнота, новини, людський гомін,
Тлумачення, думки, «передчуття» –
Що не Його, все втомлює і томить.
А що Його – то віра і Життя!