Яку ти заплатила ціну?
Скажи, Маріє, нам, скажи…
Щоб відродити світ-руїну,
Звістили янголи новину:
«Прийняла Господа в тиші».
Щоб зброя душу розітнула,
Аж двічі протяла її.
Скажи, Маріє, ти збагнула?
Все наперед тоді відчула?
«Хай будуть задуми Твої…»
Коли приймала в лоно Сина,
Чи знала ти все наперед,
Що найкоханіша людина,
Відпустить тебе… й нова днина,
Його до тебе поверне.
Скажи нам, що ти відчувала:
Палати – хлів, солома – постіль…
Коли Царя там сповивала
Та ніжно Сина годувала,
Тобі було усього вдосталь?
Ти знала, що будеш втікати?
В дівочих мріях й не збагнеш,
Що будеш в самоті блукати,
Очима рідний дім шукати,
І на чужині… не знайдеш.
Коли Він ріс, як тобі йшлося?
Коли Він – Бог, а мати – ти…
Де стільки сил в тобі взялося?
Мовчати довго так прийшлося:
«Він тут для певної мети!»
І відпустити. «Що, в пустелю?»
«Вода в вино», «сліпий прозрів».
«Ти чула? Розібрали стелю!»
«О, лжепророк прийшов на землю,
Блудниці гріх Він відпустив».
Ти слухала, а натовп рвався:
«Ти розіпни Його, Пилат!
Він храм розкидати зібрався,
Нам “Цар” такий на ніц не здався,
Варавву дай нам, римський брат!»
Він хрест нестиме, о Маріє…
Ти там стоятимеш… збагни!
«Готуйся, не втрачай надію,
Доки плекаєш свою мрію,
І безтурботні твої сни!»
Ніхто тобі так не сказав,
Не знала… та мовила: «Як хочеш Ти!»
Бо серце Господу віддала,
З Ним все пройшла, хоч і страждала.
Свою ціну сплатила ти!
…Різдвяна зірка, хлів, Дитина,
Ліхтарик, яселки, вівця.
Новий початок, нова днина.
А ти всього лиш теж – людина,
Запала в серце до Отця!