Мені сняться погані сни:
Все таке чорно-сіро-біле…
Не тому, що я жду весни,
Не тому, що усіх любила.
А болить, ну як наяву,
Не тому, що пече чи ріже,
А тому, що мою траву
Потоптала тварина хижа.
Мені жаль, що я йшла у світ,
Невідомості давши руки.
Я зігріти хотіла й лід,
Я не знала, що то є муки.
Віддавати добро усім –
Це ж завідомо пахло небом?
А у відповідь чую грім,
А у відповідь ріжуть серпом.
Я колись не здивуюсь, ні,
Там, де більше не буде болю.
Ну а поки у своїм сні
Віднаходжу важливі ролі.
Там є Він, і хай навіть грім,
Знаю, буде веселка знову.
В серці Бог, і в житті моїм
Довіряю лиш Його слову!