Мільйони кроків, мільйони думок,
мільйони словосполучень і незакінчених виразів.
Кожен з нас має свої питання без відповіді…
як зірваний в школі урок.
Кожен з нас десь встояв, десь не витримав викликів.
Ми вчимося жити в новій реальності, авжеж.
Вона ціла знадвору, та не всередині.
Ми ламались багато разів і втікали від власних пожеж.
Ми втомились з реальністю гіркою битися.
Ця війна надломила увесь наш світ, та її наслідки
Вже не зможуть з сердець повік змитися.
Ми стараємось жити, як жили… й дотепер,
Мов, раніше сміятись, тужити, любитися.
Робимо вигляд, ніби нічого не сталося… Зовсім?
Свято… хочеться свята, як раніш, або ж і назовсім.
Але вибухи… там… так невчасно, такі криваві…
Ми згадуєм… Єва… Каїн… Авель.
Мільйони обірваних мрій, мільйони понівечених доль,
розбитих надій.
Ти дасиш мені відповіді на крики душі?
Скажи мені! Або хоча б напиши…
Не засуджуй, будь ласка, я хочу жити, як і тоді,
Коли не знала, що прийшов час настати вселенській біді.
Ти пробачиш мене, правда? За мою слабкість.
Ти допоможеш мені пройти ці часи?
Я хочу мріяти, бачити сонце і сяйво Твоєї краси.
Будь ласка, Ти обіцяв же ж, що поверх моїх сил не даси.